Випав перший сніг... Випав, ставши підтвердженням неминучого приходу зими.
Сніг має свій особливий запах. І почувши його, нас накриває хвиля різноманітних почуттів.
Сніг має запах свята, запах морозу, запах сонця, що блискітками виграє у сніжинках, запах чогось невідомого та прекрасного, що манить до себе.
Сніг має запах смутку, запах самотності та приреченості. Він ніби виводить жахливу закономірність: що все повторюється і не буде нічого нового, кращого, що знову випаде сніг, знову розтане, знову випаде... І так рік за роком...
Рік за роком це неминуче явище повторюється... Неминуче, але все ж прекрасне!
Маленька сніжинка, народившись десь високо угорі, летить, несучи у собі безліч емоцій. Впавши, вона віддає їх у повітря. І ми, дихаючи цим повітрям, чуємо запах снігу, бачимо білий колір, наповнений різнобарвними емоціями.
Щороку перша сніжинка, торкнувшись землі, запускає механізм руху людських думок і почуттів.
Механізм запущено. Випав перший сніг.
я завжди чекаю його після затяжної осені яку просто люблю .. поезія твоя вбивчо близька мені по душі.. наче хтось бере і змальовує мою душу на папері.. схожі відчуття думки і проникливий сум що точить своїм болем за те чого немає і неіснує.. класно написано....
дякую
