Виросла калина та й біля криниці,
Та пила із неї чистую водицю.
Червонії грона на воду схиляла,
Над нею у небі пташки щебетали.
Оселивсь у гіллі дзвінкий соловейко,
Уночі виводив він пісні гарненькі.
Пташку у гніздечку калина гойдала,
У зеленім листі гніздечко сховала.
Восени калина тяжко зажурилась,
Поскидала листя, в самоті лишилась.
Соловейко милий більше не співає,
У краї далекі знову відлітає.
А узимку вкрилась білими снігами,
Ягоди червоні розцвіли вогнями.
Прилетять синички, ягоди зривають,
Сядуть на калину, та й пісень співають.
Як весна настане – сонце заясніє,
Пісенька пташина зимоньку розвіє.
А калина знову враз бруньки розкриє,
Листячком новеньким вся зазеленіє.
Вкриється невдовзі пишним білим цвітом,
Пісня солов’їна полетить над світом.
Проліта над лугом зграйка галаслива,
І стоїть калина, як колись, щаслива.
