Мені іноді не вистачає чогось,
я впевнена, що важливого.
Кожного разу надто терпкий наркоз
від хронічної нестачі сміливості.
Я зламаний, тихий годинник,
прибитий цвяхом до блідої стіни.
Ти знову у всьому винний-
мене, мов пігулку, в собі розчинив.
Від безсоння під очима мішки з вугіллям,
на долонях розмиті літери.
Ці судоми у грудях божевільно сильні.
Весь грим з обличчя болем витерли.
Я б знімала про тебе фільми,
довгі, інтригуючі, спонтанні...
Знаєш, такі як в Каннах,
на великих екранах,ніби я геніальний Спілберг.
Стільки несвідомої втоми, забутих справ
та дзвінків, зазвичай,пропущених.
Ці руки з мереживом вен до істерик мені знайомі
і ці риси обличчя на дні чашки в кавовій гущі
залишають на серці автографи,як подразнені, нестерпні оскоми.
"і ці риси обличчя...залишають на серці автографи,як подразнені,нестерпні оскоми"-так чуттєво,Леоно... Вкотре вдалий,насичений і проникливий твір! З чим Вас і вітаю!
Леона Вишневська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
та ну їх ті оцінки! незмогла навіть за одним заходом докінця дочитати, ти всеж таки геніальний Спілберг, бо зесь на розчині пігулки мене вже забрало в свої спогади та переживання, і відганяючи картинки з свого життя повертаюсь, читаю, перерва, знов читаю.і не тому що я себе там, у твоєму творі впізнаю, а тому,що енергія емоцій ідентична...
Леона Вишневська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Вкотре вдалий,насичений і проникливий твір! 
З чим Вас і вітаю! 
