Але ж простір між ребрами-наче жалюзі в офісі,
тамують світло, що просочується пасмами
на письмовий стіл.
Я заповнюю сторінки часопису
почерком двох оголених, сором'язливих тіл.
На серці ховається сонний місяць у ідеальній повні.
Туш розтікається нафтою під повіками,
коліна спазмами зведені.
Якщо так приречено й темно зовні,
то ти уявляєш, що відбувається зі мною всередині?
Я вся бронзова, і судинами, і плечем.
Я розніжена, самозакохана, вперта,
зловживаю надто гарячим чаєм.
Бо від нього у грудях нестерпно пече.
Саме тоді я хоч щось, але таки відчуваю...
Знаєш, я коли виходжу з своєї кімнати,
щоб знову терпіти на дорогах крик авто і ковтати
шалено клубками пилюку,
дивитись на людей збоку, приклавши ліву руку
до правого ока, розуміти,
що насправді це моя кімната виходить з мене.
Слухай, припиняй ці нудні розмови,
від них у вухах дохне пліснява.
Всі мої валізи вщент забиті піском,
шкіра обвуглилась від вогнів Борисполя.
Я сьогодні зовсім інша дійсність, непрочитана істина
у поштовій скриньці про те,
що рейс Київ-London успішно здійснив посадку,
що будуть знову нові обличчя, готель,в якому я так і не
зможу виспатись...
як зазвичай,шматок шоколадки у формі монети
на м'якій подушці.
Перенасичений людьми фурункул,
порізаний Темзою навскіс.
Постійна важкість від жахливо несмачної їжі у шлунку,
неконтрольована злість,мігрені,болісні падіння і не менш
істеричні злети.
Систематичні зливи та надто
солоні,вогкі поцілунки.Притулок
для душі за п'ять пенсів метр на метр.
Я вся бронзова, і
судинами, і плечем.
Я розніжена, самозакохана,
вперта,
зловживаю надто
гарячим чаєм.
Бо від нього у грудях
нестерпно пече.
Саме тоді я хоч щось, але
таки відчуваю...
Леона Вишневська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую)
іноді тільки фізичний біль здатен провокувати черству душу на емоції...
"Перенасичений людьми фурункул,
порізаний Темзою навскіс.
Постійна важкість від жахливо несмачної їжі у шлунку,
неконтрольована злість,мігрені,болісні падіння і не менш
істеричні злети." Твір не вкладається впрості рамки свідомості, тому я спочатку стаю аркушем, потім значенням слів,на ньому написаних, а потім свідомість розтупається, мов натовп і впувкає тріпочучу порцію емоцій твого вірша...і так щоразу, ним треба пожити і прийняти... і тоді коментувати видається зайвим...
Леона Вишневська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Твір не вкладається впрості рамки свідомості, тому я спочатку стаю аркушем, потім значенням слів,на ньому написаних, а потім свідомість розтупається, мов натовп і впувкає тріпочучу порцію емоцій твого вірша...і так щоразу, ним треба пожити і прийняти... і тоді коментувати видається зайвим... 
