Один і вірних шляхів до справжнього майбутнього (бо існує ще й несправжнє майбутнє)
- іти у напрямку, в якому росте твій страх.
Мілорад Павич "Хозарський словник"
На склі застигли дощові краплини.
Я ув’язнила їх у об’єктиві.
Погода бере непомітно нас на кпини.
В душі потопи. На загал – щасливі.
Дивлюся у куток на павутину.
Мереживо стежок в мініатюрі.
Цю фешенебельну і дорогу ліпнину
Придумав той, що визирає з тюлі.
Життя постійно крутить перед носом дулі
Складаючи гіркі невдачі в ряд.
Ми витрачаємо на привидів всі кулі
Тим часом як ліміт іде на спад.
Уклались чиїсь пальці на гітарі в персторяд
І починалося усе чудово…
Та тут заграли невпопад
Збиваючись із ритму знову й знову.
Чого вартує дане кимось слово?
І що чекає на весняний сад?
Красуня! Відбирає мову.
А придивитись – стільки вад!
Ти – переможець. Над тобою зорепад.
Ішов до цього стільки років.
Та зруйнував усе раптовий перепад.
Відкинувши тебе назад всього на кілька кроків.
Немов у спорті, ти – аматор блоків.
Сидиш у пастці пережовуючи страх.
Таких як ти, наляканих пророків
Вбивають сильні, наче тих комах.
Поперемінно їде дах.
І ти гаруєш навпростець у «дурку».
Це шлях на грані. Феєрверк чи крах?
Хтось невпопад на рваних струнах грає «мурку».
Через плече все зазирає в твою сумку,
Якийсь перевертень-лівак.
Мов злодій кидає туди якусь цидулку,
Продавши твою дружбу за п’ятак.
Спинився. На дорозі знак.
Він каже, що попереду провалля.
Але на грудях кількасот відзнак,
Тож помираєш у замилуванні даллю.
Ти досі плутаєш дорогоцінне срібло з сталлю?
Ховаєш голову в пісок, а кулям підставляєш зад?
Навчись крутити впевнено педалі!
І страхові показуй лиш фасад!
Знаю
