Мавка лісова прийшла із берега річки,
вінок із квіток у волосся вплела
і на човні із берез у ніч першу попливла.
Ти чаклувала красою,
до берегів водних манила мужів своєю довгою косою,
розпустивши волосся по ранок у туманий річковий серпанок.
Шати на тобі горіли палючим вогнем.
Ти є вогонь, що при любові ласкає,
а при зраді шаленим полум’ям палає.
Хто ж тебе зрадив, Мавко вродлива,
що без жалю ти вночі всі верби спалила,
які над водою роками росли?
Навіщо гарем послушних людей
у річку ночами водила й топила?
Чи знала тоді,що з людськими душами ти натворила через зрадливого?
О Мавко, назавжди станеш примарой для всіх,
не будеш жінкою чи матірю крепких синів,
а просто плевтимеш палючим вогнем у човні!
Схаменись!
