Буденність і сірість вичерпують сили.
Без стимулу вже й непотрібне життя.
Де ж музика, щоб знову серце ожило.
Щоб знову злетіла на крилах душа.
Де ж музика? Справжня, з старих клавесинів,
Сопрано дівоче, і тенор, і бас?
Де ж музика. Що йшла у спадок до сина,
А внуку її не залишив час?
Немає. Уже не дзвенить і у росах.
Пішла. І навряд чи повернеться знов.
Пішла кудись в ніч. Тихо, бідно і босо,
Хоч мала колись і багатство, й дюбов.
Я кличу її благаю… Та пізно.
Далеко вже вітер торкається пліч.
Бо люди і музика ця - такі різні.
Я кличу… Але вона вже пішл в ніч.
І сіра роса не згадає вже дзвону.
І скрипка, як в класиків. Не задзвенить.
І тільки цей дощ, що стікає по гронах,
Окремими нотами тихо шумить.
Я клиу… Немає. Вже згасла й надія.
Та що це? Це сон? Чи ніч ноти знайшла?
Я знаю. Крізь сон лине “AVE MARIA”.
Вже легше на серці. Звільнилась душа.
Це – музика справжня, написана в тиші.
Каччіні і Шуберта ноти… І Бах
По-іншому, але по-справжньому пише.
І музика душу застане в сльозах.
В сльозах заживають усі серця рани,
І ноти на душу впадуть, як роса.
Сідаю тихенько за фортепіано
І клавіш нечутно торкає рука.
І перші акорди. І музика лине
Назад, у вікно. І не спинить вже ніч.
А клавіші кличуть її журавлино,
Вона ж вітерцем доторкається віч.
І сльози утерла. І серденько гріє.
Вона не пішла… А в уяві встає
Знов Мати Христа, проста Діва Марія,
І погляд її знов у серці живе.
Стоїть в повній тиші. В хліву. На колінах.
В молитві за Сина, що в яслах лежить.
Так вогко й духмяно в хліву пахне сіно
І світло з далеких зірок струменить.
Молитва. До Батька Спасителя світу.
Вже спить Віфлеєм. Заколисує ніч.
І тьмяне й холодне зірок з неба світло
Ледь чутно торкає заплющених віч.
Стоїть на дорозі. І вітер дме пилом.
Вже сонце червоне, мов кров із небес.
Дивитись вперед вже немає і сили,
Бо там височіє під сонцем хрест.
Розіп’ято Сина. Життя і надію.
І в серці, що б’ється у горі, лиш біль.
І сонце. Мов кров її Сина, жевріє.
Вже висохли сльози. І… Сміх звідусіль.
Вуста, запорошені пилом, й долоні.
Сном, жахом здаються оті три хреста.
І серце. Луною. У сивих скронях.
Розіп’ято Сина. Надію. Й життя.
Вже висохли матері сльози болючі.
Розіп’ято Сина. Надію. Й любов..
І біль б’ється в серці. І вітер із кручі
Все дме в лице пилом. І сонце – мов кров.
Стоїть у небі, на хмарах світлих.
А погляд все той – і мудрий, й простий,
Стурбований. Певне, холодним світом.
Але такий світлий, прекрасний, ясний.
Навколо – ангели в білих хмарах,
І сонце, і зорі, й усі небеса.
Вона ж така ніжна і тиха, як пара,
Прекрасна і світла, спокійна й проста.
І посмішка. Добра така й промениста,
Ласкава, мов хоче прийняти весь світ.
Стоїть у вінці. Така ніжна і чиста.
І сліду не видно важких тих літ.
І музика. Наче той погляд Марії,
Немов її чиста й прозора сльоза.
Це – музика справжня. В любові й надії.
Вже легше на серці. Звільнилась душа.
А музика все ще живе крізь століття,
Відновлює сили, вдихає життя.
Нові покоління, цю музику світлу
Не відпускайте у ніч забуття.
