Мене так втомлює буденність
і хочеться кудись втікти.
Проте дорога в невідомість
мене лякає й глушить біг.
Спиняюсь наче на секунду,
а вже й піввічності пройшло.
Роблю лиш крок один назустріч
хоча його як й не було.
Вийшла на двір, стало так тепло,
сьогодні напевне пощастить..
В голові знову безлад, проте так відверто
я відкриваю вам душу в цю мить..
І ось моя мрія..в великому місті,
я їду в метро і поруч стільки людей..
Проте щось не те, мені все тут чуже..
Не вистачає тих рідних, коханих очей..
Я оглядаюсь довкола, розумію усе,
та підсвідомо вертаю додому..
Я розумію що й там усе інакше в цей день,
а у минуле не вернусь я ніколи..
Життя..воно йде, воно ніколи не стане.
Воно не зробить зупинки хоч як не проси.
Нам потрібно змиритись, що минуле минуло
І лиш в пам'яті й в серці його берегти..
