Я справді думав, що останні строки мого віршу,
Які тоді подарував я їй – це все кінець,
Що дощ цей не зруйнує мою тишу,
Що я звичайний – зовсім не митець
Але думки, вони завжди у небі
Вони й сягають вище, їм лише потрібен старт
А старт, то цей дали, тепер й з’являється потреба
У всіх оцих словах, що на папері, й це уже не жарт
Невже все знову, все як в перший раз
Невже все знову, знову зроблю ту саму помилку
Не хочу я ось знову закликати вас
А краще ти сама все зрозумій й прийми цю квітку
Ця квітка, що не встигла ще зав’яти, знову проростає
Й мені здається, що вона немов бур’ян
Її ніхто тут не сприймає й не бажає
Вона ж все догори, до неба тягне весь свій стан
Тебе я сильно міг би покохати
Й ,можливо, це на краще, що не встиг я ще
І знаю я, чому ти інших бачиш, а мене не хочеш знати
Ти як і більшість лише помічаєш все земне
Невже все знову, знову щось не те
Й чому не можу я знайти всіх слів
Багато я хотів сказати, а ось головне
Тобі сказати я не зміг
Тобі сказати я не зміг, що досі сподіваюсь
Що станемо ми більше ніж друзями
В твоїх очах знайти я намагаюсь
Цей вогник, що повинен спалахнути поміж нами
Але змінити щось, на жаль, це не можливо
Шкода, що у вікторині цій не вибираєш ти мене
Ти вибрала його, або ж його, це не важливо!
Ну що ж вітаю…
й, до речі, з днем народженням тебе
*5 серпня 2010*
