Сторчма в кабінет забігає індіго,
А погляд свіжіш гімалайського снігу.
А вен гіацинти квітують на шкірі
В надії на дотик опори, довіри.
А ще напливають хронічно безсонні,
Чуткі пацієнти,як скриті масони.
Іде хтось з поклоном, а хтось з реверансом,
А хтось сардонічно хихикне авансом.
Синички тріщать, ходять колом акули,
Що напис надверний осмислить забули.
Дрібничку одну ігнорують відверто:
Потрібен ветлікар, а не терапевти.
Коли налетять політичні простуди,
Місцеві сократи – замислені люди.
В них пози Сатурна, а жести Арея,
І слів нетримання, і дум діарея.
Приходять в вівторок трагічні актори
І знов починаються дублі-повтори.
Пливуть, як у повінь весняну, за словом
Притворно недужі жінки-долелови,
Приходять ажурні, гламурні естети,
Що сіли знов на мазохіські дієти.
- Навіщо п’єте те?Навіщо їсте те?.
Ідуть аграванти з талантом притвори.
Коли вже прийдуть, що по-справжньому хворі?
Вбіг олень галопом. Влітають ось оси...
А хворих, як бомби, на ношах приносять,
Мов ангели, фельдшер і два санітари,
Що раптом щезають. Напевно, за хмари.
Ці ангели, звісно ж, чергові по раю
У час, коли часу ні миті немає...
...Відчуюся лікарем. В’язну по в’язи
В горгонне, вороже, в’язке позачасся.
Та істина вперше прозріє в імлі:
Є час, коли часу нема взагалі.
Озвуться і линуть в мені перелуннями пісні
Не сказані ще, несказанні софізми.
Засяє з зачасся дум світлих окраса:
Був час, коли було народження часу.
