Дорогій бабусі Ніні
Пробач мені усе – і цей ранковий сум.
Пробач мені мої і злети, і падіння.
Бринить тихенько дощ, я повна сірих дум
І про життя-реальність, і про сновидіння.
Пробач мені усе – і ті страшні слова,
Що в Ліни * так мовчать й зненацька причаїлись.
Пробач, якщо боліла за мене голова,
За ті переживання, що у душі роїлись.
Пробач, коли кипіла від злості в жилах кров,
Коли текла сльозами, мов та гаряча лава.
Пробач, не помічала я ніжність і любов
І гордо походжала, немовби тая пава.
Пробач мені усе – всі сльози, кров і піт,
Пробач безсонні ночі, що через мене мала.
Нехай оце пробач охопить цілий світ,
Таке воно велике! Щоб ти, рідненька, знала:
Сумую дуже я, що клопіт завдаю,
Невже онукою тобі я буть не гідна?
Єдина, зрозумій, я так тебе люблю!
Пробач мені усе, моя бабусе рідна.
2002 рік
