"Я залишусь…"
Я залишусь…залишусь акордом на «дольче»…
Ти дозволь, бо уже перегорнуто ноти,
Тільки зараз не раньмо цю тишу, помовчмо,
Поки Бог нам на долю відмІрює квоти…
Поміж двох, лиш Йому одному зрозумілих,
Одинокостей, взятих у точечках світу,
Що на мапі у пам’яті є, не зотліли…
Знаєш, зорям так легко крізь час пломеніти.
Як пожовкнуть під вікнами стомлені клени,
Знов згадаєш про значення всіх листопадів,
Аксіоми безвиході й пошук дилеми…
Пізня осінь поллється в мінорному ладі.
Там я буду лиш нотою третьою терцій,
Ще й з бекаром на «сі» в тих акордах поезій.
І розховстана тиша спливе в інтермецці.
Та ні слова тепер!.. Ми в цю мить – мов на лезі.
Прочиняючи іноді пам’яті двері,
ЗазвичАй, у настирні часи снігопадні,
Підійми опівнічну завісу в етері,
Загубись на хвилину в зірковім параді…
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394157
---------------------------------------------------------
Я останусь…
Я останусь последним аккордом, прохладным дождем.
Ты позволь - перевернуты листья у нотной тетради.
Но сейчас помолчим, чтобы нам тишины не поранить
на исходе мгновений, пока мы с тобою вдвоем.
Между нами, до донца понятными лишь для Него,
в дальних точках земли, не совсем различимых на карте,
как меж звездами - что-то упрямо все время горит,
обжигая и сквозь расстояния терпкую память.
В час когда сбросят листья все клены за нашим окном,
ты припомнишь значение всех листопадов в разлуке.
Невозможность дилемм и безвыходность всех аксиом
Осень поздняя с неба прольется минорностью звуков.
Там я нотою третьей октавы. С бекаром на си
И, вздохнув, тишина унесет нас с тобой в интермеццо.
Но ни слова сейчас! Мы на лезвии звука. Молчи!
Даже если сольются все ноты с ударами сердца.
Открывая завесу у памяти, что так зовет,
что стучится как пульс, ускоряясь в руках снегопада,
потеряйся хотя б на минутку в полночных парадах
дальних звезд...