Шаленіючи від звуку тих чобіт,
Що шпильками цокотять по кахлях слизьких,
В уяві малюю одну з типових робіт
Пензля нікому не потрібного майстра, одного з тих,
Які вдень і вночі по майстернях гарують
Може, навіть, часом у ліжку Музу цілують
Чи, буває й таке, як відсутній об'єкт для натхення
То зі склянкою наодинці вбивають сірість щоденну
Той художник, вочевидь, змалював би її поставу
В пальто темному, чи плащі, невелика різниця
Чи під снігом би йшла, чи дощем, парасолю, наприклад, тримала,
Чи в парку ноги кутала в золоту із листя Жар-птицю
Та, як справжній закоханий, надав би картині тих рис,
Що товариш по цеху йому б руку потис,
Щоби Муза дивилась і себе впізнавала,
І найбільше з усіх його талант цінувала
Але та, що летить по сходах униз, за поручень тримаючись
Не підозрює і не малює в уяві нічого, крім злості
На того, хто змушує її кудись поспішати, зриваючись
З кімнатини теплої, що складає її особистий простір,
Де й без кави з ваніллю, цигарок чи чаю на підвіконні
Та, що зараз униз спішить, ледве вставши зпросоння,
Наодинці з проблемами і власними тарганами
Дев'ятнадцятий рік вже проводить в таємницях від мами
Десь внизу затихає стукіт взуття жіночого:
Вибігає з під'їзду, мабуть. А хода ж її, хай швидка, проте ніжна
То одна лиш з принад, що ними Бог наділив її, точно
Знаючи, що буде комусь потрібна
І не самими тіла вигинами чи волоссям
(Тут має бути рима банальна. Скажімо, мов пшениці колоссям)
А й з тарганами цінуватиме хтось і стане любить
Може й знайдеться такий. Але поки вона біжить...
ID:
397030
Рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата надходження: 31.01.2013 18:13:38
© дата внесення змiн: 31.01.2013 18:13:38
автор: Микола Лимаренко
Вкажіть причину вашої скарги
|
