«Прийшов. Усе ламаєш.
Ти совісті не маєш!»
Кидають мені в слід.
Марно. Там лиш лід.
Моє серце не просте,
Воно різбляне із льоду.
Моє серце крижане
Не розтопиться на воду.
Але не було спочатку таким воно,
Крижаним серце зробилось.
Було це давно,
Коли одного разу влюбилось.
Так і ще не кохали,
Як я кохав.
Всі мільйони червоних троянд надсилали,
А я лиш одну білу дарував.
Світлими місячними вечорами
Не я по телефону зорі розглядав,
В цей час, тільки це між нами,
Я вірші про кохання їй читав.
А згодом, кілька рядків,
Коли кригу серцеподібної форми вставляв,
То без помилків
Я на ньому написав:
«Я певно совісті не маю.
Прийшла. Усе зламала.
Пробач зате, що залишаю.
Пробач зате, що мільйон червоних обрала.»
