Я ковтаю образи жменями. Губи вологі від сліз.
Заїдаю свій розпач вишневим варенням.
Хтось узяв попід руки й сюди привіз.
Я блукаю між вулиць, дерев оголених.
Видихаю, викашлюю здавлений сміх.
Серед спраглих, голодних на ласку, стомлених,
Весь вилискує в царській одежі гріх.
Я пручаюсь, кусаю до крові, дряпаюсь!
Бороню свої мрію, світогляд , ціль.
І коли ж я в цю правильність все таки вляпалась, –
Не помітивши на сьогоденні цвіль?
Одержима ідеєю йти і падати.
Обважнілі повіки зітре одним порухом день.
В нас нещадно вживили потребу марити
Тихим щастям... Молитись очима до стель.
Припини мої муки! Приспи легесенько!
Вбий так ніжно, як вміє лише любов!
І нехай розтечеться по тілу веснами
Бунтівна і ядучо-червона кров!
потужно і оригінально, сподобалося! виправ лише деякі опечатки: "правЕльність" на "правИльність", "всетаки" на "все-таки", "сьогоденнні" на "сьогоденні","потілу" на "по тілу" і "бувнівна" на "бунтівна"
Інга Хухра відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Глибинно.Красиво.Але ж не завжди так...Життя нехай продовжиться в інших фарбах!
Інга Хухра відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Звісно... Це ілюстрація до пережитого і нагадування про те, що минуле залишається в минулому... а кожен новий день припідносить нам можливість стати щасливішими... І не варто припиняти страждання такими радикальними методами... По-справжньому нагороджений будеш лиш тоді, коли матимеш терпіння...
виправ лише деякі опечатки: "правЕльність" на "правИльність", "всетаки" на "все-таки", "сьогоденнні" на "сьогоденні","потілу" на "по тілу" і "бувнівна" на "бунтівна" 
вдячна
