Пораховано безліч доріг, що сяйвом відбиті у відліку часу.
Примруживши очі, можна взлетіти – на деяку мить.
Але не одразу…. Світанок ще досі рожевим тремтить.
А потім з'явились багряні відтінки і тануть повільно, ніби пливуть.
Сплітаються хмари, мов ніжні, закохані ранком барвінки.
І промінь ласкає зім'яте пшеничне колосся. А може й здалося.
Це ж ранок, мінливий, сумний, зачарований тою росою,
Де так полюбляли бігати ми, малими, дурними дітьми.
Але ж то дитинство, та перша сторінка, мабуть не потрібно і слів.
Усе у мільярдах краплинок, чудових і теплих, як хміль.
Шепочуть степи, викликаючи спогад, співає сумної дивна пташина.
Ми пам'ятаємо перший малюнок там відчувалась рідна країна.
Стежка додому усіяна перлами, сміхом, весняними дзвонами.
Стежка… і більше такої не зустріла б напевне ніколи я.
Запахи річки, трави соковитої, ранку, небес і усміхнених хат,
Стукіт ковальського молота та іржання маленьких лошат.
Знову дзвіночки, Настусі і хлопчики розмовляють в пів голоса,
Зовсім інша уява зі мною була - яка ж це краса!
Так все знайоме до сліз і до болю. Серце почуло. Звідкіль?
Усе у мільярдах краплинок, чудових і теплих, як хміль.
