А хто так уміє чекати, скажіть заклопотані люди мені,
Дивитись тим поглядом щирим на ті наполохані дні .
І знаючи вихід який, сидіти і мокнути з самого ранку,
Зустріти зорю та й знову чекати мабуть - до останку.
Чи може рахує забруднене листя, чи хмари які так далеко.
Ще й вітер холодний почавсь, здіймає осінні буклети…
Куйовдить безжально густу його шерсть і підіймає кашкети.
Вологі асфальти, прощання з небес, і надто тут бридко…
А далі стихає усе, і знову приходить на зміну зима,
Вкриває дороги, будинки, і він білосніжний сидить.
Все ловить холодні сніжинки, за ними щасливо біжить.
Повернеться й ляже на сніг, але це тепер задарма….
Навколо самі перехожі, їм байдуже, в них свої справи,
А він все чекає на нього - рахує невдячні вагони….
Хтось вірить йому і годує, а десь серед тиші прокльони,
У кожного різні думки, і власні затерті мотиви.
А хто так уміє чекати, скажіть заклопотані люди мені,
Усе помінялось : зима, осінь, літо, минули і дні весняні.
А він все сидить - тепер вже нічого не страшно…
Лиш хтось підійде, покладе квітки і стане із ним непорушно.
PS: Алиночка, выражаю тебе свою благодарность за прекрасный рисунок)Спасибо!)
