Мила наша мамо, та в лиху годину
Покидаєш першою ти свою родину.
Плачуть гірко діти, сивий батько плаче,
Бо сумна хвилина нас знайшла одначе.
Відвезли на цвинтар в сонячну погоду,
Заховали в землю, поруч твого роду.
Там де тато, мати, де сестра та друзі,
Де село під низом, де калина в лузі.
Нижче луговина, вище клапоть поля,
Під горою хата, де подруга Поля.
Як пішли «будити», сонечко світило,
А на другий ранок снігом землю вкрило.
Та... сніги розтануть, зацвіте калина,
Тільки не побачить мати свого сина.
Не побачить дочку, бо пішла далеко…
Та колись все рівно прилетять лелеки.
І продовжать рід наш, щоб росли онуки,
Щоб життя буяло, щоб трудились руки.
Розцвіте калина, зашумить тополя,
Колоски наллються на тім клапті поля.
СІКалін
