Защебетала пташка у дворі,
Й відкинувши старання
Я слухала мов зачарована- іі,
В мелодію покладене зітхання.
Вона страждала - ось чому біда.
Хтось невимовно скривдив іі душу.
Подумавши: "Та, що вона-
Маленька пташка- я й не мушу"
Задумуватись над іі життям,
А скільки його там?- мізерна куча.
А я? Я богатир, й отам
Зроблю ще кілька пострілів ідучи.
Один- і промах, два- ура!
Поранене крило- одначе,
Тримається, ти ба.
Міцний горішок - ти маленький пташе.
Та пташеня трималось не з проста
Хоч й відчувало свою дальшу долю.
Десь до сусіднього гнізда,
Все доносились його крики болю.
І тут, ще раз- і просто в серце.
В мізерене серце і гігантську душу
Роздався із руки стрільця
Останній постріл- й все розрушив.
Сумно...
