Майже минув ще один день
І, ніби, більше не дурна голова,
Пройшла печія, температура, мігрень,
А я все одно ледве-ледве жива.
Накриє чорною ковдрою ніч
І там я своя, і ніби в раю,
У затишку, в логові без теплих пліч,
З собою я граю…і виграю.
Я маю себе і більше нічого,
Тепла у серці поки вистачає,
Я навіть не гляну, не хочу чужого,
Я думаю, хтось і мене покохає.
Я так не люблю прокидатися вранці,
Коли в «халабуду» проникне проміння
І знов я сама у безглуздій мовчанці
Чекатиму ночі, від туги спасіння.
