Здавило серце, скалками зайшли у груди
Слова колючі з твого смс.
Невже ніколи знов не буде
Отого підіймання до небес?
Твої цілунки гвинтокрилі
Здіймали бурю у душі,
А руки - ніжні, теплі, милі...
Чи стало тісно в шалаші?
Десь там, за тисячі парсек,
Сплели з любові особистий рай.
І знаючи, що Бог нам рек,
Ти шепотів: "Кохай, кохай..."
Аж ось рвонуло атомним снарядом -
"Кохана, треба розійтись!".
Уп’ялись в мозок сіро-чорним гадом
Ті літери, в одну злились
Гірку безмежну пляму.
А чи побачать, власне, люди
Оту діру космічну, рану?
Здавило серце, закровили груди...
