В ці рядки свою я душу
Невгамовану вложив.
Бо усе це, в бувші роки
Поряд з нею пережив.
Я шукав щасливу долю,
Завжди все чогось жадав.
І тепер до сліз, до болю,
все це знову пригадав.
Є бажання поділитись,
З кимось близьким, та дарма.
І до когось притулитись,
коли сам ти, чи сама.
Тож, тяжке життя в напрузі…
На порозі вже зима.
Розлетілись вірні друзі,
Батька з матір’ю нема.
Так життя і пролітає.
В думах пухне голова.
Щастя – доленьки не знає
Той хто сам, або сама.
СІКалін