Бувають люди - наче зорі
(вони завжди між нами є),
Які у радості і в горі
Дарують світло нам своє.
Часу відлічено їм мало,
Та на багато довгих літ
Життя, коротке, наче спалах,
Лишає в нас гарячий слід.
Карпатські гори й полонини!
Чому, як поруч ви були,
Співучу зірку України
Уберегти ви не змогли?
Пішов – і зник за небокраєм,
Лишивши серце нам своє.
Та ми про нього пам’ятаєм,
Немов він досі поруч є.
Замерехтять вночі Стожари
І зійде сонце на зорі...
Хіба забудеться, Назаре,
Яким ти полум’ям горів?
Ішов до кожної оселі
І дарував свої пісні,
Як ранок сонячний, веселі
І, як осінній дощ, сумні.
Бувають люди – наче зорі,
Що прокладають крізь світи,
Крізь непросте життєве море
Добра і щирості мости.
І знов пісні твої лунають,
Тривожать душу знов і знов.
Усе проходить і минає.
А пісня – вічна, як любов.
Про таку людину неможливо нещиро. Шкода тільки, що більшість людей гарні слова отримують вже після....
