Йду вулицями міста.. сотні очей, поглядів, думок інших, все так голосно..добре, що мелодія з моїх навушників не дає мені їх чути. І увесь простір стає моїм, так багато вільності і цей такий потрібний для мене вітер і ти. Мені так важко дихати ..невже я ніколи більше не зможу вдихнути на повну? моя душа обрала такий шлях, буду йти ним. я вірю їй більше за всіх. моє серце і відчуття можуть сказати більше за всі слова, які я чула коли-небудь..Але все це було вже колись. до тебе. до того моменту коли однієї миті твій голос не заполонив мій простір серця..він тепер звучить в мені. він як ліки, які врятували мене з пекла. Де ти ховаєш свої крила? і хіба ангели вміють мати такий голос?..Я так хочу тебе обійняти і торкнутися твого обличчя. Але я не вмію цього, я не ангел.
а тут, всередині, вже немає місця для думок..вони вириваються перетинаючи кордони емоцій і з'являються в словах, тут на папері..з'являються в малюнках... і їх можна прочитати в моїх очах
і ще..я вчусь літати. ти вже показав мені як це...тепер головне не впасти.
