Символом страху стала відсутність тебе ,
руки тремтять і дихати здається вже нічим ,
це ніби їхати одній в старому купе
й прокручувати в думках всі мамині притчі...
Прокидатись уранці й забити на макіяж
про сніданок мова йти вже й не може ,
почуття наші мали колись шалений тираж ,
як ти казав " до мурашек по коже"...
Ти проповідував щастя та щирість завжди
в дикі морози грів краще всіляких компресів,
мріяв ,кохав ,завжди йшов до мети
й уникав випадкових агресій...
Де ж ти тепер ,ліки мої від журби?
знов в Амстердамі ,а може сьогодні в Парижі?
тошно без тебе ,тіло ріжуть серпи
й душу скребуть до ран коти хижі...
Й в світі примар відтепер я ,здається ,живу ,
серце стає потихеньку неначе крижина ,
знаєш ,так важко триматися на плаву
ти ж немов надзвичайно важлива судина...
плачу ,молю,рідний мій ,повернись
без тебе щодня мене жалить кропива...
