У моєму наплічнику
Лиш душа,
Перев’язана туго
Бинтами,
Щоб мені не було
Вогко
На перевалах
Між цими
Смарагдовими
Небесами.
У лівій кишені
М’ятні цукерки,
Які не тануть
У спеку,
Я роздаю їх
Дітям
У руки,
І так спокутую
Небезпеку.
Справа на линві
Трохи води,
Бо шлях
Від Дніпра
До Дністра,
Тож я напою
Старшого брата
У пустельних
Кримських
Пісках.
Десь в глибині
Блокноти,
Книжки,
Сталевої ніби
Ваги.
Вони як спогади
Восени,
І їх
Немає
Кому нести.
І зупиняючись
На нічліг
Ховаю
Свою
Темну ношу.
Подалі
Від шосе і
Доріг.
Знайомих
І їхніх
Грошей.
Бо кожен хоче
Подивитись
Туди,
Де заховані
Всі скарби:
Душа,
Бинтована восени,
Цукерки і
Трохи води.
