Я маю надію, вона по мені залишила лише фотографій
Десь у синьому ящику на старій книжковій полиці,
Для її особистих баталій я був не військово-придатний,
І вона брала штурмом мої непідкупні столиці.
Забирала в вагони біженців, офіцерів, солдат, моряків,
Розбитих на суднах, під мурами, знайомих, але безликих,
І від того вітер мовчав, і учив синів-вітряків,
Що насправді кохання - це постійні повені примхи.
І вона відправляла мене в терикони, підземки, шахти,
Гостріше ракет, і довше довічних істин,
Її за мене просили халіфати і навіть монархи,
Вона відмовляла їм ще зустрівши у передмісті.
Є макети дуетів, яким не судилось збутись,
Є троянди чуттів, що не можуть у них зацвісти,
І якщо вони наражають на біль і грубість,
Відправляй їм конверти і пустельні прощальні листи.
ID:
446587
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 01.09.2013 00:14:55
© дата внесення змiн: 01.09.2013 00:14:55
автор: ДжоніПол
Вкажіть причину вашої скарги
|
