Тече човен, десь у днищі,
Підминає осітняг.
Мокро в хаті, на горищі,
І, нічого не досяг.
Дощ періщить, вже пів тижня.
Розболілась голова.
А ні качки,ані крижня,
- Вода плавні залива.
Сумно в хаті без обіду,
Вже і полудень пройшов.
І немає навіть сліду,
Щоб до двору хтось зайшов.
Вже тепер нема сумління,
-В баби совісті нема.
Ані курки ані півня,
Зійдеш з голоду з ума.
Десь поперлась, мабуть зранку…
І корови вже нема.
Обіцяла запіканку,
Та, «мать» вижила з ума.
Люльку запалю, помрію,
Надимлю їй тютюном.
Тим і душу розігрію
Хай воняє бур’яном.
…Я був парубок моторний,
Та не гострий на язик.
В чомусь був і непоборний
Та веселий до музик.
Мав чуприну, ніби щітку,
Що звисала на чоло.
Та був загнаний у «клітку»,
Це давним давно було.
І нащо нам оті «гриви»,
Що носили у віках.
Бо нема альтернативи
- Жінку вдержати в руках.
Колись білі були зуби,
По стиралися вони.
Лиш пеньки кусають губи,
Господи їх борони.
Верхні шестеро, відсутні.
В нижніх, декілька тріщать.
А як випадуть і кутні,
Щойно треба щось рішать.
Виє вітер, душу крає,
Вже прийшла і череда.
Десь когось собака лає…
В нас четвер, чи середа?
Вечір сивий насідає…
Де, там в чорта каганець?
Тільки баба моя знає…
Ось, найшовся на кінець.
Прийдеться голодним спати,
В хаті холод - не жнива.
Треба бабу запирати,
Цілий день її нема.
Де сидіти та гуляти?
Може іншого знайшла?
О! – Заходить хтось до хати…
Моя мила - ти прийшла?
19 вересня 2013
СИКалин
