Коли я опинюсь на дні,
І ти розквітнеш у весні...
Грітимеш зорі в долонях,
Очі твої глибокі і сумні,
Збурять кров мені у скронях!
Коли я опинюсь на дні,
А ти цвістимеш у весні-
Розквітнеш,як уперше...
І я самотній,чорний вершник,
Вестиму за повід коней злого часу...
Жаль-я не з тобою,але ми завжди разом:
У серці,у думках,у спогадах,в душі..
До глибини єства і до останніх жил!
Завжди разом-і ніколи,нізащо,окремо,
Як би не було звідчаєно,болюче,темно!
Моя нерозгадана теоремо,
невже я живу даремно-
Безсенсово,і безсистемно?
Темно!
І потьмяніло світло денне...
Як хочеться знову тебе обійняти...
Та чи дозволиш мені ти?
Знай,я готовий до кінця чекати,
Щоби у серці віднайти,
Знайомий присмак висоти...
Молюся я щоб не забула ти нічого,
Із всього серцю дорогого,
Що колись пєднувало нас,
На тобі для мене зупинився час!
І осінь тьмяна-без прикрас,
Буденність не лікує джаз,
А вулиці без нас страшні-порожні!
Ми витоптані трави придорожні...
І подорожник вже не зцілить ран,
Бо ти єдиний світлий океан,
Але тебе немає поряд...
Віддав би я свободу
За твій погляд...
Навіщо свобода,коли її нема кому віддати,
Немає сил-немає сліз ридати...
Кому подарувати ці рядки?
Я віддаю їх вам-віки!
ти знаєш, я ніколи не любила. і зазвичай до амурних справ я відношусь трохи зверхньо.і дуже рідко хтось може написати про сумне кохання так, щоб довести мене до сліз...в мене ком у горлі...
не плач це всього лиш вірш,всього лиш букви,всього лиш душа... 
Глибинно-проникло 
