Шепоче дощ, шовкові шиє ночі,
Роздерті кігтями шкодливих блискавиць,
Вмирає гуркіт ген за небокраєм.
У сіни холод кволо заповзає,
А ти все слухаєш, вмостившись горілиць,
Як миші з тиші шерехи торочать.
По закутах тиняється безсоння,
Ганяє дум безладних сплутаний клубок
Між тіней невдоволених. Утома
Стриножити взялась усе у домі,
Урешті й дім самий, стристінений, замовк.
Гроза пройшла. Світнуло небо: повня.
… Лиш ти спостерігаєш за безсонням,
Що безтурботно грає з мИшами в футбол.
