(...майже за Сведенборгом)))
скаржаться люди на ду́хів-при́видів,
що ті їх ля́кма-ляка́ють:
невідь ізвідки беруться –
невідь куди зникають…
дивуються ду́хи-при́види,
що бояться їх лю-ди –
бо і самі – ду́хи… хіба не знають?..
і, часом, коли замисляться,
чи кого із покійних своїх згадають –
засина́ють повільно чи прокида́ються –
то у світі ду́хів
при́видами з`являються:
ходять самотньо, своє щось думають,
нікого-нічого не помічають,
а як тільки до них обі́звешся –
неввічливо мо́вчки зникають…
…не шоко́вані, осмі́люся сподіватися,
ортодоксальні мої «аmí»?..
ну, не будемо сперечатися:
умремо – побачим самі…
29.10.2013
