Іноді я чую у голові його голос. Я не можу розібрати, що саме він говорить. Не подумай, що в мене шизофренія або інше психічне відхилення з голосами у голові. Це лише у певному сенсі диктофонний запис у пам’яті. П’ять секунд його голосу, інтонації, сміху.
Його образ у моїй пам’яті ніяк не зібрати до купи, як не намагайся. Я можу вловити лише окремі риси, різні у кожен момент часу, але не усі одразу. От зараз переді мною його сині очі. Коли вони починають зникати, розмиваються як акварель на блідому обличчі до ледь помітних блакитних плям, я відчуваю на собі теплий дотик чоловічої долоні. В цілому ж він - безликий. Без сталих кольору, фактури, запаху та навіть смаку. Жодна з його якостей не тримається у пам’яті більше п’яти секунд. П’ять секунд і один спогад змінюється іншими. Тепер пасмо його неслухняного темного волосся лоскоче мені щоку, коли, ніби тінь з іншого світу, безликий манекен обіймає мене та кладе голову на моє надійне плече.
