Ведуть ЇЇ в імлі гнітючій,
Ведуть ЇЇ в останню путь,
Повітря сперте, дрібні тіні
По землі сирій повзуть.
Над Голгофою нависли чорні хмари,
В тиші споглядають вони, ждуть.
Прийде час, вони заплачуть,
А поки купчаться довкола, стережуть.
Вона тягне за собою важкий хрест,
До нього ЇЇ будуть прибивать,
Борозну залиша він по собі,
На ньому ЇЇ будуть розпинать.
В обідранім лахмітті, ноги зводить,
І спрага до безпам’ятства доводить,
Вона крокує із останніх сил,
Проступають краплі поту на чолі,
Підіймається Вона на крутосхил.
Вона той хрест сама собі обрала
Якби могла, давно б уже упала…
Та кати вмерти не дадуть так швидко,
А там, з гори тієї видко,
Як вмира природа мимоволі,
І трави в’януть, знесилені і кволі,
І виноградники всихають у жалобі,
Вбачаючи ті муки від недолі.
Їй ухвалили вирок:« Винна
В стражданнях наших Ти, причинна,
Ти докір, істина глибинна,
Безповоротна, безупинна.
Ти винна в тім, що ми убогі,
Що ми воли, дурні, безрогі.
Ти хочеш возвеличить нас,
І вимагаєш повсякчас від нас завзяття,
Могуття і саморозп’яття.
Але нездатні ми, нездатні,
Гріхи ми наші смертні, невідплатні,
Не полишимо, усе, що є у нас гнилого,
В собі лишимо.
А Ти лиш мара, лжепророк,
Історії хиткий пісок.
Помри за нас і за спасіння,
За нашого сумління воскресіння,
За прозріння».
Розіп’яли,
Наостанок із злочинцями зрівняли.
І це вже вкотре?
В сотий раз Ти помираєш,
В сотий раз катам Ти пробачаєш,
Поки ділять між собою ті твої одежі.
І вкотре кров Твоя
Адамів череп окропить,
Щоб змити людську скверну,
Спасіння крихту українцям залишить,
Таку мізерну?
Пробач, Вкраїно, якщо зможеш,
Своїм синам, своїм дочкам.
Пробач, Вкраїно, розіп’яли
Твої ж на радість ворогам.
17.04.2014
ID:
494184
Рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження: 22.04.2014 16:23:01
© дата внесення змiн: 22.04.2014 16:23:01
автор: Ежен
Вкажіть причину вашої скарги
|
