|
Софії
Я буду твоїм Гетсбі, та тільки без багатства,
Не вмію задля вигоди брехати та цвісти,
Нема і в мені сили, завзятого бунтарства,
А є єдина вірність і в спогадах лиш ти.
Невже це так можливо? Повірте, що можливо,
Якщо кохаєш серцем нетлінної душі,
Вона ж для мене радість і щастя особливе,
А я їй не потрібний, мов бджілка у руці.
Помолюся увечір за неї, прошу в Бога
Щоб ангелу коханій він крилоньки підняв,
Щоб їй в житті до щастя добром була дорога,
Щоб так, як я і більше хтось щиро покохав.
Ви скажете: "Невдаха! Борися за кохання!
Не будеш ти жаліти, що раптом відпустив!"
А що це дасть, миленькі?! Для неї я, мов рана,
Вона ж того не хоче, і я це вже робив...
Благав, щоб не лишала, бо вірив, що кохає,
А та мене жаліла повіривши словам,
Тепер це я в же знаю, і сором не лишає,
Мов дзвін звучить благальний у мій самотній храм.
Хотів би повернути, бо серце ще кохає,
Та більше я не зможу з'єднати полюси,
Про щирість і бажання мій Бог Всевишній знає,
Я тут, неначе Гетсбі, без долі та краси...
11.5.2014
ID:
513832
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 27.07.2014 13:05:57
© дата внесення змiн: 18.08.2014 23:38:32
автор: Назарій Андрійчук
Вкажіть причину вашої скарги
|
