Хочеш метеликом тобі усміхнусь
Або квіткою прилину до тебе,
Можу всім сказати, що я не боюсь
Захлибнутися щастям і піднятись у небо.
Твоїх слів не боюсь - не лякають вони,
Тільки погляд в бездну кидає
Повернутися з неї вдається не всім
Тільки тим, в кого серце завжди прощає.
Ти, пташко, цього болю в собі не тримай
Відпусти! Хай у полі з вітром літає
А цей спомин далеко у лісі сховай
Де ніхто про нього не взнає.
Він розвіється на весні, як насіння квіток
Але цього року плодів вже не дасть
Відкрий у серці своєму замок
Довірся лиш вітру, який не продасть...
