Давно я не писала ніжних слів,
Не говорила їх тобі щоранку.
І ти мовчав щораз мені услід,
Пригнічений чекаючи сніданку.
Я тала від німих спокійних днів
І відстанні що завжди розділяла.
Щоразу згадую наш перший сніг,
Як того снігу нам було все мало.
І ти мовчиш, і я мовчу тобі,
А в голові моїй одні промови.
Про те як закружляв той сніг
І нас забрав у світ пригоди.
Про те як я дивилась в твої очі,
Шукала в них хоч відповідь одну.
А ти лиш посміхався й так щоночі,
Я й досі сміх цей твій люблю!
Я візьму твою руку й ми втічемо!
Втічемо від буденності й нудьги.
В шаленність днів з тобою попадемо.
І створемо свою там вічність МИ.
