Моя рідна, коханая мати,
Не тої ти долі віщала мені.
Та обрав я край визволяти,
І груди підставить за брата в війні.
Пробач мені, мила, за вибір той страшний,
Що стане для мене початком кінця,
Бо смерть не боїться, вона - безстрашна,
І стане чорною в житті подія ця.
Від горя та сліз ти досі нервуєш,
За біль той нестерпний пробач ти мене.
Не смій помирати зі мною! Ти чуєш?
Не смій! Моя люба, я кохаю тебе.
Вже рана ніби мені не болить,
Та куля застрягла глибоко у грудях.
Хоробро солдат в окопах лежить,
Хоробрість, безстрашність тут ходять усюди.
Лежав я в окопах і колискову співав,
Тримаючи міцно я друга за руку.
Він гордою жертвою ворога пав,
А далі ні крику, ні болі, ні муки.
Вже вічність на віки заплющила очі,
Не вгледжу я сонця й усмішку привітну,
Ні Дніпр широкий, ні квітів у ночі,
Ні трави шовкові й хатиночку рідну.
Я стану зорею над місяцем ясним,
Що темряву топить я сяйві зірок.
Я стану чимось дивним і чимось прекрасним,
Я виросту дубом, що колише вітерок.
Пробач мені, мамо, за вибір мій дивний.
Пробач і за те, що покинув одную,
Ви з Україною в мене єдині.
Матусю, я за тобою гірко сумую.
Ласкаво просимо у клуб!
