Сьогодні раптом впало моє НЕБО…
Гуло село…
Усім так раптом неба стало – ТРЕБА…
Як – не було…
Мов не було отого НЕБА вчора…
І повсякчас…
Лише стояла темрява прозора…
Й ковтала нас…
Я ще хотіла втримати в долоньці
Оте ”ПОВІР”…
Та небо… де світило ЧОРНЕ СОНЦЕ…
Чомусь – навпіл!!!…
Навіщо – ЦЕ?... І кОму цього треба?!.
Чортополох…
Зламалося… Розбилось моє НЕБО…
Одне – на двох……………
Мила Наталі! Я дійсно завжди сильно переживаю за Ваших ЛГ, з якими відбуваються завжди такі космічні катастрофи + Хочеться чимось зарадити, тому і "жартую крізь сльози". Тішуся, що Ви це розумієте. Буду продовжувати, з Вашого дозволу?
гостя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Мила Тетяночко,Ви праві. ..мої ЛГ справді якісь на диво незграбні...мабуть...тому і стаються з ними всесвітні катастрофи...
Ваші жарти крізь сльози,насправді-як бальзам на рани отим ЛГ тому продовжуйте...я ВАМ щиро рада
"Любовь приходит и уходит,а кушать хочеться всегда"...Вибачте,здається, невпопад і десь ,навіть, і цинічно,але не варто так переживати вже Вашій героїні. Нам даються такі випробовування,які ми в змозі перенести - для удосконалення своєї душі.Про це можна багато говорити,але не буду більше "умничать" А вірш гарний.Гришке Мелехову солнце также казалось черным,когда погибла Аксинья...но ситуации несопоставимы.
гостя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую ВАМ,Михайле...насправді Ваш коментар мені до душі... про це можна багато сперечатися...та,мабуть,Ви тут праві-Небо падає - для удосконалення наших душ...