І все на світі треба пережити,
І кожен фініш — це, по суті, старт,
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варто.
Л. Костенко.
_______________________________
Чому так довго плаче сіре небо,
Невже, то - гріх чиїхось блудних душ?
Яким наразі трапилась потреба,
Покаятись й поплакати чимдуж.
А вітер розгулявся, все жартує.
Гіркі сльозинки кидає у скло..
Хіба він біль, чи смуток той відчує,
Що душі грішні болем обпекло?
Чомусь вночі частіше ллються сльози.
І темінь не поможе, хоч кричи.
Лише луною пронесуться грози,
Як відчай, як спасіння для душі.
Жіночі сльози, то не жінки неміч.
А ознака того, що є душа,
Що тонша за найтонший невід,
Тому сльоза жіноча спокуша...
.
