Я кутаю в шарф наші з тобою спогади...
брунатний, картатий...
Помацай його долонями....
У грудні так часто нам віриться в диво...
Нам хочеться...
Аби як в дитинстві, аби по коліна в снігу
І з червоними щічками
Вертатись додому, скидати промоклі наскрізь чоботи...
І мама ходитиме і сваритиме,
Ось знову роздягнута, надворі холодно! Простудишся!
Та все ж наллє гарячого чаю, і все забудеться...
Потеплішає...
А очі сяятимуть від радості, адже Різдво
І навколо посмішки...
І все по-справжньому, по-домашньому...
Цей запах свята давно вже зник кудись...
Повиростали вже. Подорослішали.
Та я шукатиму і шукатиму його у всьому,
Що пахне щирістю,
Тією істинною, дитячою, коли в тобі так багато наївності....
