Вона найкраща з всіх на світі,
а я - звичайний чоловік,
та мрію, щоб сплелися ниті,
і бути з милою навік.
Щодня на неї я дивлюся,
і почуваюсь мов в вогні,
та підійти я все ж боюся,
щоб не почути слова - НІ.
Не знаю, що вона відчує,
коли до неї підійду,
та в снах моїх, коли ночую,
її по небу я веду.
Чи простояти склавши руки?
Чи може з силами зібратись?
тоді у серці буде стукіт,
хто ж знав, як складно закохатись?
