Як зійшлись береги…
І земля під ногами зникала…
І мені відкривалась щоразу нова глибина…
Я котилась у прірву… та впасти – чомусь я не впала…
Лиш торкнулась ногами
легенько стігійського дна…
Чи в самотності сила? –
Спитаюся в білого цвіту…
Чи однаково пестить ріка кожен з двох берегів?
І чомусь говорили - ми різними мовами світу…
І молились окремо…
бо кожен – своєму з Богів…
Я думаю, що самотність іноді треба людині,щоб вирішити якісь питання свої, щоб відпочити просто від всього...Я люблю самотнсть.. А пишете ви так, як ніхто..
гостя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую ВАМ!Надя Ваші слова мені до самого серця
довершена річ. в ємкості фрази, стислості думки, виразності образів і переданого почуття. в мові. і в чомусь невловимому. але точно знаю: воно - від Жінки...
гостя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ріка то одна....Береги різні: один пологий, квітучий - із ласкою і трепетом вбирає лоскіт хвиль; інший - стрімкий, кам"янистий - вся свіжість розбивається об нього і вертає назад сльозами.... ...Та за поворотом може бути інша історія
Красиво і образно!
гостя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
та за поворотом може бути інша історія ... Щиро дякую тобі!Фіно