tth
Ти запалив мене...
і душу засвітив…
Тепер, неначе свічка воскова, згораю.
Для чого ж загорілась я вогнем отим?..
Вже вечір золотить
верхів’я плаю.
Іду по вулиці...
і нищечком свічусь –
зустрічні... усмішкою приязно вітають…
Ще й озираються услід мені чомусь,
немов я книгу їхнього
життя гортаю.
Та я у відповідь...
сполохано мовчу.
Аби не розплескать своє раптове щастя…
Захочеш – я здіймусь і в небо полечу…
Молитиму твого і...
Божого причастя.
14.06.2015
_________
Приміточка: читати бажано в супроводі музики.
Враження неймовірне! Архиповський вміє
торкнутися глибин душі...
Круто! Я спершу скептично була налаштована і перечитала вірш без супроводу, а окремо прослухала музику, та прислухавшиь до поради автора, послухала разом - неймовірно, сама засвітилась! Ай Молодець!
Олекса Удайко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
А я спершу послузав... баалайку, а відтак написав.
Лечу,лечу на крилах слів, високих звуків...
Лечу й свічу усім ,кому це треба...
Тримайте зорі й світло в свої руки...
В долоні сонце тим,хто -просто неба...
Торкнися ,арфо,тих,хто заблукав десь
Твоє відлуння лікувальне,бо тремтяче...
Посій зоринки ...на народ наш весь...
На всіх,чия душа сумує,може плаче...
Летімо всі на крилах слів, високих звуків...
І світимо усім- усім ,кому це треба...
Нехай тримають зорі й світло в свої руки...
В долоні сонце тим,хто -просто неба...
14.06.2015р.
ВАШ ВІРШ ДУЖЕ тОркає ...Та ще й у супроводі прекрасної музики ---ЛЕЧУ!!!!
Олекса Удайко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Іду по вулиці і тишком я свічусь,
Напевно, знову викид у Чорнобилі...
Та тиша у новинах ще, чомусь,
Бо телебачення, мабуть, не зворохобили...
Гарно, пане Олексію, вибачте за жарт.