Так важко залишатися собою,
Коли від тебе іншого чекають
І цілий світ диктує поведінку,
Яка тобі ніяк не притаманна.
Журнальчики рясніють худобо́ю —
Малим дівчатам психіку ламають,
Навіюючи погляди на жінку,
Що має бути майже бездоганна.
Живеш — для когось. Мрієш про єдине:
Аби по самі вуха закохатись
У того, хто вважатиме за щастя
Твоє тримати серце у долонях;
Й ростити у любові з ним дитину,
Нічого і нікого не страхатись —
На самоті не різати зап’ястя,
Забути про нудотний біль у скронях.
Так важко... А кому насправді легко?
Ми граємо щасливих і успішних:
Фарбуємось, вдягаємось в незру́чне,
Аби як ті моделі виглядати.
Чи нам до них, чи їм до нас далеко —
Не маємо маєтків ми розкішних,
Купуємо на ринку м’ясо штучне,
Працюємо, аби борги віддати.
Ідуть роки, життя нас поглинає.
Не встигнеш озирнутись — ти заміжня:
У тебе чоловік і два синочки,
Робота — дім, відпустка, дім — робота...
І мрій твоїх юнацьких вже немає.
В Контакті — фотографія торішня.
Лиш голоси дітей немов дзвіночки
Нагадують, що ти жива істота...
• 22.06.2015 •
Дякую-дякую за таку незвичну рецензію! І за "богинь" окреме спасибі! 
цирк чи драма - усмішка марноти життя,
