Ти – моє перше кохання.
Останнє уже було.
Ліна Костенко
Кінець весни... Цвіте бузок, а у моєму серці знову народжується спогад. Власне, він звідти нікуди не дівається впродовж року, та ніжний аромат спрожогу штовхає мене у далеке минуле.
Як же я любила літні вакації! Бо не треба виконувати домашні завдання? Ні!
Бо можна подовше з хлопцями пограти футбол? Ні! Принаймні не ці мотиви були головними, щоби чекати червня, наче дощу у страшну посуху. Мені настільки подобався час літнього відпочинку, бо я приїжджала до бабусі у село. Звичайно, я любила її і люблю, але суть не у цьому, а у чомусь (точніше сказати - комусь) іншому. У тієї причини були голубі очі...
Наше перше і останнє побачення відбулося у дуже вишуканому місці - у кущах бузку . Він, як галантний джентельмен, запропонував зустрітися у цей вечір, я - манірна леді - довго вагалася (десь, може, секундочку) і погодилася. Запах безу створював чудову атмосферу рандеву. Ми про щось розмовляли... В нього чудовий голос і, до речі, музичний слух (батьки музиканти, тож, певно, генами передалося)... Як доказ, що здибанка все-таки була серйозною, герой мого дитячого роману чмокнув мене... І - світ поплив, іскри, фестивалі, феєрверки... "Злочин" був розкритий... Саме у момент заповітного "чмок" повз кущі проходила моя бабуся. Зранку мене зацькували: "Таке мале, а вже цілується". Звичайно, це було по-доброму, як і "Ну все, тепер точно вас одружимо"(хоча у кожному жарті...). Наші бабусі були подругами і колись мали намір поєднати у шлюбі мою маму і сина сусідки-приятельки, але не склалося... Хотіли реваншу, мабуть...
Доля розставила свої акценти. Він виріс, дуже рано створив сім'ю. Мене почали вабити вже карі очі (така непостійна, що поробиш!). Та це зовсім інша історія... А ніжно-фіолетовий бузок став символом першого кохання. Може, тому я так люблю цей колір і кінець весни?