Півроку я страждаю мовчки і пишу,
Та не словами серце тобі краю.
А тим, що вмить візьму - лишу,
І не скажу, що більш за все кохаю.
Півроку мучаюсь бо ти така тендітна,
І почуття не можу довести.
Мій страх, як квітка в травні, квітне.
Мій біль чекає, щоб з розуму звести.
Півроку я чекав на твою зрілість,
Щоб вірність чути й очі милувати.
І ти кричи, спитай мене на милість,
Чи ще готовий я чекати.
Скажу, чекатиму хоч вічність,
Півроку я чекав, і ще буду триматись.
А ти побачиш лиш егоїстичність,
А біль у серці не захоче розпрощатись.
Хотів як краще, бідкаюсь тепер,
Півроку найгарніші у житті.
Півроку як самотність - я помер,
Пливу у чарах чи у забутті.
Найкращі миті і твоє кохання,
Я пам’ятатиму ще довго в своїх снах.
І прокидатимусь я в ранці від чекання,
Що повернусь у казку, що в твоїх очах.
Я бачив, Боже! Цілих тих півроку,
Я милувавсь тобою, де ж вони тепер.
Ті оченята, що так щиро плачуть,
Сльозами, які ніхто не стер.
А я! Лиш перцю в очі досипаю,
Я біль твою примножую у раз.
І що сказати, що кохаю?
Не витримає твоє серце моїх фраз.
Півроку болі, туги за тобою,
І водночас, це кращі мої дні.
Закидані радійстю й журбою,
Залишені на спогади мені…
