Тополі, гнучко, тягнуться до неба,
Танцюють з вітром, під синім морем хмар,
То пропадають…
то являються думки про тебе,
Як тільки залишаюся я сам.
В цю мить навіяння, я зразу пізнаю -
Цей шелест спілих і росистих трав,
Без зайвих слів та жестів, розумію
Чарівну мову, природних барв…
Впиваюся жадано цим дійством,
Немов, отримую блаженний скарб буття.
Я з радістю хмелію цінним хистом! -
Природи і мене злиття…
Прості думки, лиш ковиряють душу,
А лічать завжди: природа і любов
Я споглядаю вічну, безкінечну сушу:
Ліса, поля, лани і затишок дібров.
А бачу те, що нам дано побачить,
Я відчуваю лишень ті почуття,
Котрі, повір, усім нам, дуже личать
Котрі розкрашують усе життя.
Прості думки, все навівають втому
Кладуть на серце холодний астеризм
Підводять логіку обманові сліпому
Та розвивають наївний фанатизм.
Лишень до тебе, щирі почуття:
Зігріють серце і розбавлять втому,
Освітять храм мого буття!
Підкажуть правильну дорогу!
