Про перший поцілунок
(Вона..)
Я все частіше переконуюся,що життя - це дорога,а ми – машини. Хтось швидкий і пафосний джип,який стрімголов мчиться дорогою. Він не звертає уваги на інших, він просто захоплений швидкістю. І інколи він так швидко проїжджає своє життя,що під кінець просто не вірить,що дальше немає дороги. Тоді він обертається назад,але старту вже давно не видно. Лише фініш,лише кінець траси. А хтось врівноважений і гордий Fiat . Повільно їде і роздивляється навкруги. Він бачить луги ,поля ,бачить всі жигулі і всі джипи. І коли він прибуде до свого фінішу,то зрозуміє,що йому не хватало швидкості,не хватало драйву. І яким типом машини ти б не був, все рівно дорога одна. По одній і тій самі дорозі їздять , одні і ті самі ями минають . І у всіх є свій старт і свій фініш.
Напевно, я по житті дика суміш жигуля і джипу. Я то повільна і старенька бабуся,яка нарікає на теперішнє покоління, то драйвова та смілива бунтівниця,яка підкорює танцпол. Але одне я знаю точно – я ніколи не минаю ями на дорозі. Кожна з них повинна бути моя, ось така я неуважна дурочка. Я світло вірю,що колись моя дорога буде рівна , пряма і добре освітлена. А зараз я продовжую їхати трасою, продовжую збирати ями.
Після тої зустрічі в магазині пройшло вже чимало часу. Зранку наступного дня подзвонив мій телефон і я зразу зрозуміла,хто турбує. Максим відмовлявся їсти суп і хотів піцу, а Денис кричав,що піца його. Я сміялася так щиро,так чисто. Зразу вділася у легеньке синє плаття і пішла у гості. Скажете,що божевільна? – Можливо, але я надаю перевагу слову «смілива»,чи «непередбачувана». Ті вихідні надовго запам*яталися мені. Ми лежали на дивані, їли морозиво і дивилися мультики . Я знову відчула себе дитиною, знову відчула радість і чистоту. За два дні чужа людина стала мені рідною. Буває,знаєш людину все життя, а вона така далека,така чужа. А Денис був так близько,просто рукою подати. І зараз я говорю не про тіло,а про душу. Вихідні минули, Макс поїхав, а ми залишилися. Кожного дня гуляли в парку, ходили в ліс,на став, їздили в поле. Просто лежали і дивилися на хмари. Він казав,що хмара схожа на кита,а я бачила в ній ящірку . Сперечалися годину,поки не дійшли висновку,що це слон. Потім довго сміялися, він обернувся на бік,його неслухняне волосся вибивалося вгору , його блакитні очі дивилися на мене з такою довірою , що мені аж стало лячно. Він поцілував мене так ніжно, так обережно,ніби боявся, що я його відштовхну. Проте ,я його не відштовхнула. І, можливо,він просто яма на моїй дорозі,але завжди варто попробувати, бо що якщо саме з нього почнеться моя пряма траса?
ID:
657482
Рубрика: Проза
дата надходження: 05.04.2016 21:20:39
© дата внесення змiн: 05.04.2016 21:20:39
автор: ВікаВишнюк
Вкажіть причину вашої скарги
|
