,Сьогодні вкусить ґедзь чи завтра - хай їм грець,
Чимало в цьому світі маячні -
Вода з небес, чи хробаки земні,
Тверді кути і невгамовний час
Приймають знову іспит на терпець.
Не так, як там, де ні землі, ні нас:
З-за обрію майбутнє промовляє,
Штовхає в спину теплий вітерець,
Повільно сон вітрила розгортає,
Та вже за мить - майнув крізь всесвіт,
І в темряві з бузковими зірками,
Що мерехтливо рухаються небом,
Плетуть Чумацький шлях із тихим дзвоном
І в чорній відбиваються воді,
Спинився подих.
Серце ледь штовхає
Крізь тіло недоречно теплу кров.
Тут одинацтво вічне, спокушає
Холодна і спокійна самотінь
Дивитися на теє інше небо
І разом з ним чекати на кінець
Через мільйони років неосяжні
З єдиною надією, що хтось
Із безлічі зірок, шляхів і течій
Ті обере, які обрав і ти,
Та винесуть когось вітрила сну
Чи мороки безсоння в ніч ясну
На берег чорний, із бузковими зірками,
Так само, щоб побути в самоті...
І буде щось таке тоді між нами,
Заради чого ґедзі з хробаками
І час, і всесвіт був, і тихі дзвони ті.
