Чула колись, як співають в тій пісні:
«Ти не помітила б навіть мій труп»?
Я зараз сплю на старезному кріслі
І слухаю пісні улюблених груп.
Ніби я знаю, що день не настане.
Ніби я знаю, що винен весь світ.
І те, з моїх мрій, наше щастя екранне
Не витерпить навіть найменшої з бід.
Гітара звучить і я з ними співаю
Про щастя, красу, про тепло чудо-чар.
Про те, як за радість тебе бачить маю.
Та чи це не одна з тих жахливих примар?
Бо все ніби добре і я ніби я.
І ти ніби ти. Та чи знаєш ти, хто я?
Давно неспокійна ця правда моя,
Бо зараз щодня я готуюсь до бою.
Я повертаюсь в твій бік. Ти співаєш.
І повертаєш до мене лице.
Дивишся так, ніби все давно знаєш
І ніби ти хочеш сказати про це.
Та що я собі тут вигадую казку?
Іди, он тебе вже коханий твій жде.
Не треба робити так, люба, будь ласка,
Якщо це до щастя нас не приведе.
Сподівалося ви помітили мій коментар 
